в метро в час-пік якась падлюка бзднула

как жЫ я ні люблю людєі

легка ностальгія за втраченим життям /чи то було насправді?/

потім ще трохи алкоголю в кров і мокрі очі

і дуже голосна фонограма дуже важливої колись пісні як знак, що наживо вже не жити...
принаймні не сьогодні

дивне літо... дуже боюся осені

та хіба моя в тім провина,

шо я в казки не вірю?!

сиджу адин, пю мохіто, поки інші тріскають шашлики з яйцями десь серед лісу/парку/клаптику травички на шоссе гг

і нічо, головне аби бабусі-сусідки не діставали своїм „Христос воскрес!” /їм все одно не доведеш, шо кожна людина має право на свою думку/

піду шолє свого кролячого парубка привітаю з його професійним святом листям салату...

інколи я дуже рада, шо ніхто окрім мене моїх снів не бачить

бо нібито то є відображення нас самих

а я зовсім не хочу аби мене хоч трохи ототожнювали з тим, що мені сниться

брр

/все ще мрію бачити чорно-білі сни

може хоч вони більш позитивні/

в мене є місце для вибухівки

десь між лівою та правою півкулями

в кімнаті повно порожніх думок, що поступово з*єднають мене з усією тупістю всесвіту

/так-так, всі бовдури світу п*ють з однієї калюжі. смачно мабуть/

і ще зустрічаються сексуальноактивні клопи

/я народжу від комахи?/

та мені вони огидні і тому, гадаю, я так і помру комахонезайманою О_о

шота мені здається, шо в „салідних фірмах” я роботу не отримаю

не виходить в мене якось ладнати з стервом з відділів персоналу

чи то їм мої бєрци не подобаються

5:30 – тайм ту веік ап

бо як би ти того не хтів, а тіло каже, шо тре гоу хоча б кудись

а йти нема куди, тому шо мєдвєді взимку сплять

і тобі тре з лапою у роті, бо

по-перше, взимку на вулиці тобі надто холодно /курво, їсти тре більше!/

по-друге, взимку тебе просто не існує /принаймні на це натякають оточуючі люди, та й в тебе нема натхнення з ними сперечатись/

от і сидиш під штучною ялинкою з купою штучних думок у голові /перший раз здається, що тре менше читати/

шолє почати вчитись шкарпетки в*язати... кажуть, корисно

п.с. хочу кофтинку з алєнямі (!!!) і вісну /дуже.../

тіко в тебе знову з*являються частки життя справжнього,

так якийсь гаунюк знову тягне тебе в якесь незрозуміле минуле.

ше й приплітає до того всього якісь дуже важливі, але колишні почуття

і таке відчуття, наче повз тебе проіхав блядський ікарус і з ніг до голови обризкав брудом

ти стоїш в тому лайні і не знаєш шо його робити

бо повертатись – найгірше, що можна зробити в такому випадку,

а йти вперед з купою багна на душі теж якось ніуесіло

та й душ найближчим часом шось не очікується

здається, ніби єдине, що нас якимось чином поєднує це Ніно

от лише слухаємо ми одні й ті ж самі записи на відстані в декілька сотень кілометрів

 і навіть не згадуємо один одного...

принаймі вголос

хочу закохатись по вуха!

шоби ні їсти, ні спати, і ващє…

шоби мокра подушка від сліз… і ніби понівечене життя

шоби нарешті знову серце чогось захотіло дуже-дуже сильно

бо останнім часом воно спить наче мертве

чи то я вже помер. хз